Біличенко Олександр, відомий за псевдонімом Олесь Гончар, був українським письменником, громадським діячем та літературним критиком. Саме за дівочим прізвищем матері хлопця записали до школи, а ім’ям Олесь кликали його вчителі, щоб розрізняти з іншим однокласником.
Студентські роки провів у Харківському університеті на філологічному факультеті, становлення його як автора відбулось в обласній комсомольській газеті міста Харків.
Творчість Олеся Гончара пов’язана із критикою тогочасної влади, зокрема скандальної популярності набув роман “Собор”. Твір вилучили з літературного процесу на тривалий час, проте саме така протидія влади роману “Собор” стала поштовхом до активізації дисидентського руху на Дніпропетровщині.
Також у своїх творах автор не оминає воєнну тематику, адже він був добровольцем на фронт у складі студентського батальйону в червні 1941 року. Саме про цей період Гончар напише у романі “Людина і зброя”.
За життя став лауреатом премії імені Шевченка та отримав Ленінську премію, був співзасновником Українського фонду культури. Помер письменник 14 липня 1995 року, похований на Байковому кладовищі. В Києві встановлено пам’ятник Олесю Гончару, також на його честь названо вулиці в багатьох містах України, присвоєно ім’я школам, бібліотеками та університету в Дніпрі.
